Робота з обдарованими учнями

Розвиток обдарованості на уроках історії

Про розвиток обдарованих дітей останнім часом говорять і пишуть багато.  На це нас, шкільних учителів, націлюють Укази Президента України, Національна доктрина розвитку освіти України тощо.

З цією метою проводяться Всеукраїнські олімпіади, турніри, конкурси-захисти робіт МАН. Але що відбувається у звичайній школі? Якщо ми порівняємо відсоток успішності у початковій та старшій школі, то побачимо, що успішні в початковій школі діти нівелюються в старшій. Звичайно, на це впливають різні фактори, в тому числі і психологічні, і соціальні. Не всі батьки спроможні забезпечити розвиток своєї обдарованої дитини на додаткових курсах, у гуртках, студіях. Практика свідчить, що взагалі обдарованих дітей не так багато, відсотків 5-10. А інші? Чи може решта 90 процентів учнів досягти високого творчого рівня? Хоча б з одного предмета? Чи можна оптимізувати роботу на уроці з пошуку та розвитку обдарованих дітей? До речі, обдарованість – це сукупність здібностей, які дозволяють людині досягти вагомих результатів в одному або в кількох видах діяльності і давати суспільству користь. Ця якість формується і проявляється в діяльності. Завдання учителя – виявити і розвинути ці здібності, сприяти соціалізації особистості учня в подальшому житті.

Мій досвід роботи свідчить, що стимулюючу роль для учнів відіграє авторська програма для талановитих юних істориків. Вона ґрунтується на науковій ідеї пошуку та розвитку здібних і обдарованих дітей в гуманітарних галузях наук, насамперед історії. Сьогодні в умовах профілізації середньої загальної освіти в школі історія, як дисципліна –профільне ядро.

Саме історія, як базова дисципліна дає змогу учневі набути навичок самостійного мислення, наукового ставлення та аналізу різної інформації. Визначальним аспектом методики вивчення історії є особистість учня з її потребами та інтересами. А критеріями оцінки роботи учня є його вміння аналізувати навчальний матеріал, узагальнювати, активно використовувати в нестандартних ситуаціях, вміння самостійно здобувати знання, вести науково-дослідну роботу. Безумовно, тут багато чого залежить від учителя. Вважаю основним принципом викладання історії є те, щоб практично всі учні були залучені до пізнавальної діяльності, обміну знаннями та ідеями. Мій досвід свідчить, що це можливо при організації групової роботи в класі. Урок, на якому застосовується така робота, значно відрізняється від традиційного. По-перше, учні активні на такому уроці. По-друге, вони зацікавлені, оскільки мають мотивацію для дискусії. Щоб дійти згоди, вони вчаться шукати компромісні рішення, допомагати іншим. Такі вміння є безцінними в плані виховання соціальної компетенції. По-третє, різні категорії учнів можуть само реалізуватися в такій роботі:

а.    Здібні учні можуть продемонструвати свої знання, виступити в ролі лідера групи;

б.   Учні середнього рівня можуть висловити свою думку в менш стресовій ситуації, ніж «біля дошки»;

в.    Несміливі учні також отримують користь від групової роботи.